Рік у строю Небесного Війська...
Пам’яті Олександра КОВТУНА
16 березня — дата, що назавжди закарбувалася болем у літописі нашої громади. Минають перші роковини з дня, коли пішов у засвіти наш земляк, відважний захисник України, солдат Олександр Михайлович КОВТУН 05.11.1985 – 16.03.2025.
Раптова смерть обірвала життя чоловіка, який не на словах, а на ділі знав ціну нашої свободи. Олександр не чекав особливих запрошень — у перший же рік повномасштабного вторгнення він обрав шлях воїна. Його шлях був прямим і чесним, як і він сам.
Характер Олександра Михайловича загартував Покровський напрямок у 2022–2023 роках. Олександр стояв там, де плавився метал і здригалася земля.
Він бачив війну в її найсуворішому обличчі, отримав поранення, але не залишив стрій. Навіть після розформування батальйону та переведення Олександр продовжував виконувати військовий обов’язок водія-електрика відділення охорони.
Його серце зупинилося під час проходження служби — серце, що надто багато винесло й надто палко вболівало за рідну Україну.
Олександр Михайлович був людиною дії. Звичайний чоловік, який став щитом для своєї родини та кожного з нас.
Ми пам’ятаємо його мужність під Покровськом...
Ми пам’ятаємо його відданість присязі до останнього подиху...
Ми пам’ятаємо його незламну віру в Перемогу, яку він наближав щодня...
Минув рік, але біль не вщух, він лише переріс у глибоку шану. Порожнеча в батьківському домі нічим не заповниться, але пам’ять про Сашка тепер живе в кожному мирному світанку нашої громади.
Низько вклоняємося рідним Олександра за те, що виховали справжнього Сина України. Нехай наша підтримка та щирі молитви стануть опорою для вас у цей скорботний час, а світлі спогади про Героя дають сили жити далі.
Його жертовність — це наш неоплатний борг, який ми пам'ятатимемо вічно.
Нехай Господь дарує спокій твоїй світлій душі, Олександре, та оселить її у Царстві Небесному, де спочивають праведні.
Дякуємо за захист. Твій подвиг — вічний.
Слава Захиснику України! Вічна пам’ять!...
