24 березня 2026 року — день, який назавжди закарбується болем у серці Михайлівської громади…
Саме цього дня ми провели востаннє до рідного дому земним шляхом Ігоря Васильовича Бердника.
Живим коридором зустрічали нашого Захисника — на колінах, зі схиленими головами, з квітами у тремтячих руках… У цій тиші було більше слів, ніж у будь-яких промовах. Це була вдячність. Це була любов. Це був біль…
Чин відспівування був сповнений смирення, сліз і глибокої віри. У кожному слові молитви звучала любов, вдячність і прощання. Здавалося, навіть небо цього дня схилилося разом із людьми, розділяючи біль втрати…
Провели з честю, з молитвою, з невимовним сумом, який стискав груди кожного, хто прийшов попрощатися…
На Флярківському кладовищі він знайшов свій останній спочинок… Там, де тепер земля береже Героя, який віддав за неї найцінніше — своє життя.
Важко прийняти… Неможливо змиритися…
Бо йдуть найкращі… Ті, хто мав жити, любити, радіти… Ті, хто тримав небо над нами…
Ігор Васильович повернувся додому, але цього разу — у вічність. Його земний шлях завершився, та його ім’я, його мужність та тиха доброта залишаються з нами. У спогадах. У серцях. У кожному подиху рідної землі, за яку він віддав життя…
Схиляємо голови у глибокій скорботі…
Дякуємо за подвиг…
Пам’ятаємо…
Спочивай з миром, наш Захиснику…
Назавжди в строю…
Вічна і світла пам’ять Герою! 
