Вічна шана і пам'ять Герою!
Сьогодні, 8 квітня 2026 року, Михайлівська громада у глибокій скорботі та з невимовним болем у серці попрощалася зі своїм Захисником — Станіславом Анатолійовичем СІЧКАРЕМ, жителем села Райгород, військовослужбовцем, вірним сином своєї
Батьківщини, мужнім воїном України…
Йому назавжди — 45…
Станіслав Анатолійович народився 9 жовтня 1980 року. Проживав у селі Райгород Черкаського району. Після закінчення школи здобув спеціальність організатора комерційної діяльності у Кіровоградському сільськогосподарському технікумі.
Він був людиною світлої душі — працьовитою, щирою, доброю і відповідальною. Його поважали за відкритість та людяність.
Станіслав не встиг створити власну сім’ю, але залишив по собі щиру любов у серцях усіх, хто його знав.
Коли Батьківщина покликала — він без вагань став на її захист. 5 лютого 2025 року був призваний на військову службу.
Служив навідником-оператором механізованого відділення військової частини А5002. Пройшов через найгарячіші точки війни, зазнав поранення, пережив важкі фронтові будні. Після лікування повернувся додому на реабілітацію…
Але війна не відпускає навіть тоді, коли стихають постріли… 4 квітня 2026 року серце Станіслава Анатолійовича зупинилося у рідному домі — воно не витримало виснаження і того важкого тягаря війни, який він ніс у собі до останнього подиху.
Громада зустріла свого Захисника живим коридором — на колінах, з квітами і сльозами на очах.
Сама природа розділяла цей важкий смуток, небо було низьким і важким, а рясний дощ омивав рідну землю, ніби плакав разом із близькими за втраченим сином.
Кожен уклін, кожен погляд — це вдячність за його жертовність. Та саме в останні хвилини прощання, коли серця стиснулись від останнього «прощавай», крізь хмари раптом пробилося сонце. Воно лагідно освітило останній шлях воїна, ставши символом того, що його душа знайшла спокій у світлі, а подвиг — не буде забутий.
У глибокій жалобі залишилися найдорожчі люди — мама Наталія, батько Анатолій та брат Владислав. Їхній біль — безмежний. Разом із родиною сьогодні плаче вся громада.
Герої не йдуть назавжди… Вони залишаються з нами — у пам’яті, у серцях, у молитвах. Вони стають частиною нашої землі, нашої історії, нашої сили жити далі.
Світлий спомин про Станіслава Анатолійовича СІЧКАРЯ житиме вічно.
Спочивай з миром, наш Захиснику…
Ти назавжди в строю…
Вічна і світла пам’ять Герою!
