Річниця нескореного духу..
Світлій пам'яті Віктора Дмитрини...
Воїн, який став щитом для всієї України.
Михайлівська громада у глибокій скорботі та з безмежною вдячністю згадує нашого земляка, мужнього захисника, молодшого сержанта Віктора Дмитрину. Минув рік, як його велике, щире серце перестало битися, але пам'ять про нього — жива, світла і невмируща.
Віктор був людиною, яка завжди йшла вперед без страху, стаючи прикладом для кожного, хто його знав. Для дружини Анастасії він був усім всесвітом — надійною опорою, найближчим другом і захистом. Для батьків — мудрим і гідним сином, для братів та сестри — надійною підтримкою. Він неймовірно чекав на народження свого синочка, сам обрав йому ім’я і був найтурботливішим татом у світі... Маленькому Леву було лише 7 місяців, коли тато пішов у Вічність...
Віктор народився та виріс у селі Ребедайлівка. За першої ж нагоди Віктор повертався до рідного села — тут він відпочивав душею, відвідував близьких.
Змалку він був амбітним і цілеспрямованим. Після школи в Ребедайлівці та НВК «Тарасівський» вступив до Державного університету інфраструктури та технологій у Києві. Отримав диплом магістра з відзнакою за спеціальністю «Локомотиви та локомотивне господарство». В університеті не лише відмінно навчався, а й активно займався громадською діяльністю.
Свою роботу у ПрАТ «Київ-Дніпровське МППЗТ» Віктор щиро любив. Для нього були важливими не посади, а можливість відстоювати справедливість і робити світ кращим.
У 2021 році він очолив відділ, і навіть під час війни, з передової, завжди намагався підтримати колег по роботі.
У 2018 році Віктор пройшов строкову службу в Державній прикордонній службі України. Тому, коли розпочалося повномасштабне вторгнення, він не вагався ні хвилини — уже на другий день війни добровільно прийшов до військкомату.
Оборона столиці у складі 101-ї окремої бригади охорони Генерального штабу.
Бої на Донеччині, після яких Віктор пройшов навчання у Великій Британії та став оператором ударних БПЛА.
З січня 2024 року — служба у 24-й окремій механізованій бригаді імені короля Данила. Поранення у липні 2024 року не зупинило Віктора: після лікування він одразу повернувся до побратимів.
Отримав звання молодшого сержанта та став командиром відділення ударних безпілотних авіаційних комплексів.
За мужність, високий професіоналізм та вірність присязі Віктор Дмитрина був нагороджений почесними відзнаками Головнокомандувача ЗСУ:
«Сталевий хрест»
«Золотий хрест»
Нагороди за оборону Торецька та Часового Яру
Віктор жив гідно. Любив щиро. Служив самовіддано. Навіть у найважчих умовах, майже без вихідних, він робив усе на совість, допомагав побратимам і постійно вчився.
«Я пишаюся своїм чоловіком. Пишаюся тим, яким він був сином, чоловіком, батьком, другом, фахівцем і воїном», — ділиться болем і гордістю дружина Анастасія.
Михайлівська громада схиляє голови перед подвигом нашого земляка. Висловлюємо щирі співчуття дружині, синочку, батькам та всій родині Віктора. Жодні слова не загоять цю рану, але наш обов'язок — пам'ятати, якою ціною виборюється кожен наш ранок.
Роки минатимуть, виросте маленький Лев, який понад усе пишатиметься своїм татом-Героєм. А Віктор Дмитрина назавжди залишиться в літописі нашої громади та в серцях українців.
Царство Небесне та вічна слава Герою!
