Згасла жива історія завдовжки майже в століття...
Бувають втрати, від яких стискається серце і бракує слів, бо разом із людиною йде у небуття ціла епоха. 02 червня 2026 року на 99-му році життя зупинилося серце нашого шановного земляка, учасника бойових дій Другої світової війни — Апілата Миколи Петровича 01.08.1927 – 02.06.2026.
Микола Петрович був останнім ветераном тієї страшної світової війни, який жив серед нас, у нашій громаді. Він був нашою живою історією, нашою гордістю і тихим, але таким міцним оплотом мудрості.
Його життєвий шлях, довжиною майже у століття, — це історія надлюдської сили духу, честі та відданості. Зовсім юним він пізнав, що таке війна, дивився в очі смерті, захищаючи рідну землю від нацизму. А після перемоги повернувся додому, щоб відбудовувати країну, садити сади, плекати хліб і виховувати дітей. Його руки знали важку працю, а серце — велику любов до людей і до свого рідного краю.
Сьогодні, коли над Україною знову палає небо війни, відхід Миколи Петровича болить ще сильніше. Його покоління вистояло тоді, і його благословення на перемогу тепер веде вперед наших сучасних захисників. Він прожив гідне, чесне життя і пішов у вічність із чистою душею.
Михайлівська громада висловлює найтепліші, найщиріші співчуття родині Миколи Петровича. Ми сумуємо разом із вами. Немає таких слів, які б утамували біль втрати...
Микола Петрович залишив по собі добрий слід і світлу пам'ять, яка ніколи не згасне в серцях жителів громади. Його ім'я назавжди вписане золотими літерами в нашу історію.
Нехай Господь дарує його душі вічний спокій у Царстві Небеснім.
Спочивайте з миром, наш дорогий Ветеране. Вічна і світла Вам пам'ять…
