28 червня минають четверті роковини від дня, коли обірвалося життя нашого мужнього земляка, Захисника - Юрія Анатолійовича Пестрікова.
Війна забирає найкращих не лише на передовій під ворожими кулями. Вона нищить серця тих, хто без вагань став на захист рідної землі. Юрій Пестріков пішов до лав ЗСУ у травні 2022 року, прагнучи вигнати ворога з нашої країни, аби його діти та онуки ніколи не знали неволі. Проте 28 червня 2022 року під час чергування у військовій частині серце воїна передчасно зупинилося.
Юрій Анатолійович прожив гідне життя, залишене у пам'яті земляків як зразок порядності, працьовитості та доброти:
Молоді роки та служба: Народився в селі Жаботині, здобув професію слюсаря в Смілі. Проходив строкову службу в морській піхоті, мав десантну підготовку і неодноразово нагороджувався командуванням за зразкову дисципліну.
Був дбайливим господарем, коханим чоловіком, чудовим батьком двох дітей та щасливим дідусем. Любив риболовлю, ліс і будував плани на майбутнє, які перекреслило повномасштабне вторгнення росії.
20 травня 2022 року був призваний до лав Збройних сил України. Справжній патріот, він щиро вболівав за долю країни, підтримував зятя, який також служить, та до останнього подиху залишався вірним присязі.
«Піду, вижену цих проклятих рашистів, бо не хочу, щоб мої внуки жили у неволі», - ці слова Юрія назавжди закарбувалися в серцях його рідних.
Михайлівська громада висловлює щирі співчуття дружині Олені, дітям Вікторії та Вадиму, онукам, батькам та всім близьким Юрія Анатолійовича. Біль цієї втрати не вщухає, але пам'ять про його світлу душу та велике серце житиме вічно.
Низький уклін нашому Герою. Вічна пам’ять, слава і шана Захиснику України!
